Запалили у
Нову добру
Злі сусіди;
Й полягали спати,
І забули сірий
По вітру розвіять.
Лежить попіл на розпутті,
А в попелі
Іскра вогню великого.
Тліє, не вгасає,
Жде підпалу, як той месник,
Часу дожидає,
Злого часу.
Тліла іскра,
Тліла,
На розпутті широкому,
Та й гаснути стала.
Отак німота
Велику хату.
І сім’ю,
Сім’ю слав’ян
І тихо, тихо
Усобищ лютую змію.
Полилися ріки крові,
Пожар загасили.
А німчики
Й сирот розділили.
Виростали у
Слав’янськії
І забули у неволі,
Що вони на світі!
А на давнім
Іскра братства тліла,
Дотлівала,
Рук твердих та
І дождалась… Прозрів
В попелі
Огонь добрий смілим серцем,
Смілим орлім оком!
І засвітив, любомудре,
Світоч правди,
І слав’ян сім’ю
Во тьмі і
Перелічив до одного,
Перелічив трупи,
А не слав’ян.
І став
На великих купах,
На розпутті
Ієзекіїлем ,
І—о диво! — трупи
І очі розкрили,
І брат з братом
І
Слово тихої
Навіки і віки!
І потекли в одно
Слав’янськії ріки!
Слава тобі, любомудре,
Чеху-слав’янине!
Що не дав ти
В німецькій
Нашій правді.
Твоє
Слав’янськеє, нове!
Затого вже буде повне,
І попливе
З широкими
І з добрим кормилом,
Попливе на вольнім морі,
На широких хвилях.
Слава тобі,
Шафарику,
Вовіки і віки!
Що звів єси в одно
Слав’янськії ріки!
Привітай же в своїй
І мою
Лепту-думу
Про чеха святого,
Великого мученика,
Про славного Гуса!
Прийми, отче.
А я
Богу помолюся,
Щоб усі слав’яне
Добрими братами,
І синами сонця правди,
І
Отакими, як
Єретик великий!
Мир мирові
І славу вовіки!22 ноября 1845,в
Камень, его же небрегоша зиждущии,сей бысть во главу угла:от господа бысть сей,й єсть дивен во очесех наших.
Псалом 117. стих
Кругом неправда і неволя,
Народ замучений мовчить.
І на апостольськім
Чернець годований сидить.
Людською кровію
І рай у найми оддає!
Небесний царю! суд твій всує,
І всує царствіє твоє.
Розбойники,
Правду побороли,
Осміяли твою славу,
І силу, і волю.
Земля плаче у кайданах,
Як за дітьми мати.
Нема кому розкувати,
Одностайне
За євангеліє правди,
За темнії люде!
Нема кому! боже! боже!
Чи то ж і не буде?
Ні, настане час
Небесної кари.
Розпадуться три
На гордій тіарі!
Розпадуться!
На месть і на муки,
Благослови мої, боже,
Нетвердії
Отак у келії
Іван Гус думав
Окови адові!.. і диво,
Святеє диво
Очам незрящим.
За мене бог!.. да
І в Віфліємськую
Пішов молиться добрий
Во ім’я господа Христа,
За нас розп’ятого на древі,
І всіх апостолів святих,
Петра і Павла особливе,
Ми розрішаємо
Святою буллою
Рабині
Отій самій,
Що водили по
В Празі позавчора;
Отій самій, що
По шинках, по стайнях,
По чернечих переходах,
По келіях п’яна!
Ота сама
Та буллу купила
Тепер свята!..
Боже! боже!
Великая сило!
Великая славо! зглянься на людей!
Одпочинь од кари у світлому раї!
За що пропадають? за що ти
Своїх і покорних і добрих дітей?
За що закрив їх добрі
І вольний розум
Кайданами лихої ночі!..
Прозріте, люди, день настав!
Розправте руки, змийте луду.
Прокиньтесь, чехи, будьте люди,
А не посмішище ченцям!
Розбойники, кати в
Все потопили, все взяли,
Мов у Московії татаре,
І нам, сліпим,
Свої догмати!.. кров, пожари,
Всі зла на світі, войни, чвари,
Пекельних мук безкраїй
І повен Рим байстрят!
От їх догмати і їх слава.
То явна слава… А
Отим положено конглавом :
Хто без святої булли вмер
У пекло просто; хто ж
За буллу вдвоє — ріж хоч брата,
Окроме папи і ченця,
І в рай іди!
Конець концям!
У злодія вже злодій краде,
Та ще й у церкві.
Гади! гади!
Чи напилися ви, чи
Людської крові?..
Не мені,
Великий господи, простому,
Судить великії
Твоєї волі.
Люта
Не дієш без вини нікому.
Молюся: господи, помилуй,
Спаси ти нас, святая сило,
Язви язик мій за хули,
Та язви мира ізціли.
Не дай знущатися
І над твоєю вічно-славой,
Й над нами, простими
І плакав Гус, молитву дія,
І тяжко плакав.
Люд
І дивувався: що він діє,
На кого руку
Дивіться, люде: осьде булла,
Що я читав…» — і
Перед народом.
Всі здрогнули:
Іван Гус буллу розідрав!!
Із Віфліємської
Аж до всесвітньої
Луна, гогочучи, неслась.
Ченці ховаються… Мов кара,
Луна в конглаві
І похилилася тіара!
Зашипіли, мов гадюки,
Ченці в Ватікані,
Шепочеться
З римськими ченцями,
Шепочуться антипапи,
Аж стіни
Од шепоту.
Кардинали,
Як гадюки,
Круг тіари.
Та нищечком,
Мов коти,
За мишеня… Та й як паки?
Однієї
Така сила… а м’ясива!!!
Аж здригнули мури,
Як згадали, що у
Загелкали
Та з орлами летять
Конглав схаменувся,
Зібрав раду.
Одностайне
Против Гуса.
І в
Всіх ворон скликати!
Та стерегти
І зверху, і здолу,
Щоб не втекла сіра
На слав’янське поле.
Як та галич поле крила
Ченці
До Констанця; степи, шляхи,
Мов сарана,
Барони, герцоги і дюки ,
Псарі, герольди, шинкарі,
І трубадури (кобзарі),
І шляхом військо, мов гадюки.
За герцогинями німота;
Хто з соколами на руках,
Хто пішки, верхи на ослах
Так аж кишить! все на охоту,
Мов гад у ірій, поспіша!
О чеху! де твоя душа??
Дивись, що сили повалило
Мов сарацина
Або великого А т т і л у!
У Празі глухо гомонять,
І цесаря, і Вячеслава,
І той собор
Уголос лають!
Не
Пускать в Констанц Івана
Жив бог! жива душа моя!
Брати, я смерті не боюся!
Я докажу отим зміям,
Я вирву їх несите
І чехи Гуса проводжали,
Мов діти
Задзвонили у
Рано в усі дзвони.
Збиралися кардинали,
Гладкі та червоні,
Мов бугаї в загороду,
І прелатів лава.
І три папи, і баронство,
І вінчані глави;
Зібралися, мов
На суд
Против Христа.
Свари, гомін,
То реве, то виє,
Як та орда у
Або жиди в
І — всім разом заціпило!..
Мов кедр серед
Ливанського,— у
Став Гус перед ними!
І окинув
Орліми очима.
Затрусились, побіліли,
Мовчки
Мученика.
Чого мене
Чи на прю позвали?
Чи дивиться на
Мовчи, чеше смілий…»
Гадюкою зашипіли,
Звіром
Ти єретик! ти єретик!
Ти сієш розколи!
Усобища розвіваєш,
Святійшої волі
Не приймаєш…» —
Одно
Ти богом проклятий!
Ти єретик! ти
Ревіли
Ти усобник!..» —
Одно
Ти всіми
Подивився Гус на
Та й вийшов з
Побороли! побороли!»
Мов
Автодафе! автодафе!..»
Гуртом заревіли.
І цілу ніч
Ченці, барони… всі
І, п’яні,
Гуса проклинали,
Аж поки дзвони загули.
І світ настав… Ідуть
Ченці за Гуса.
З-за
Червоне сонце аж горить.
І сонце хоче подивиться,
Що будуть з праведним творить?!
Задзвонили в усі дзвони,
І повели
На Голгофу у кайданах.
І не
Перед огнем; став на
І молитву
О господи милосердий,
Що я
Оцим людям? твоїм людям!
За що мене судять!
За що мене розпинають?
Люди! добрі люди!
Молітеся!.. неповинні
І з вами те буде!
Молітеся! люті
Прийшли в овніх
І пазурі
Ні гори, ні
Не сховають.
Червонеє
Крові! крові з дітей ваших.
О горе! о горе!
Онде вони! в ясних ризах.
Їх лютії
Уже крові…» — Пали!
Крові! крові хочуть!
Крові вашої!..» — і
Праведного
Молітеся! молітеся!
Господи, помилуй,
Прости ти їм, бо не
Та й не чути стало!
Мов собаки, коло
Кругом ченці стали
Боялися, щоб не
Гадиною з
Та не повис на
Або на тіарі.
Погас огонь, дунув
І попіл розвіяв.
І бачили на
Червоного
Прості люде.
Пішли
Й T e d e u m співали,
Розійшлися по
І
І день і ніч, аж попухли.
Малою
Зійшлись чехи, взяли
З-під костра і з
Пішли в Прагу.
Отак
Ченці осудили,
Запалили… та
Слова не спалили,
Не вгадали, що
Орел із-за
Замість гуся і
Високу тіару.
Байдуже їм, розлетілись,
Мов тії ворони,
З кровавого того свята.
Ченці і
Розвернулись у
І гадки не мають
Бенкетують та інколиT e d e u m співають.
Все зробили… Постривайте!
Он над
Старий Жижка з
Махнув булавою.10 октября 1845, с.
Марьинское
