Княжа юнь готувала полкидо походу, до змагу,щоб добути зі щастя рікиеліксиру наснаги.
Піднялися бажань прапори:це ж бо кликали сурмивійсько мрій до великої гри —вирішального штурму.
Мов дзеркала, надії щити,повні візій шоломи:чи ж можливо таким не прийтиіз трофеєм додому?
Опанцирені вірою йшлилави радості й сили,та вже сумніви — правди посли —сонце їм заступили.
Коли фатуму захватом лицьгородили дорогу,віщував уже гавкіт лисицьпро чужу перемогу.
Перший бій полонив, мов вино,поривання гарячі,і вступив в золоте стременодух довіри й удачі,і мостили в майбутнє мостимрій ясних оксамитомпо печалях душевних пустинь,понад розпач укриту,і здавалось, що стелиться шляхдо землі за горою,що засохне вже кров на мечахпереможного бою, —але зорі криваві щоразвикликали на мужність:проти лайки, прокльонів, образ —гнів мечів харалужних.
Впали стріли кривавим дощемгіркоти життьовоїі розбила ілюзії вщентсмертю значена зброя.
Повернулись з походу послибез тріумфу, без крику:на черлених щитах принеслитільки тугу велику.1959
