Я із жовтоблакиття
На фабричний димар зліз.
Журавлиних пісень моїх
По цехах розставляю — скрізь.
Годувала мачуха-недоля,
Збайстрював мене
І до тебе, матусенько рідна,
Моя крице, прийшов
Низесеньке тобі
І уст моїх вишневий
Нових хвилин підняв медяник,
І з ним — вперед.
По великих шляхах, по майданах,
На бруку міцнім і гулкім,
Ніби з огнищем на Купала Івана,
Я з ним.
Біля мене метушаться,
Скалки від розбитої пляшки,
І співають теж революції,
Зітхаючи у минуле важко.
Тільки ще у кізячім
Під вівсяних ланів лепетень,
Догоряючи хвилясто,
В домовину веснянка бреде.
Зі святами тобі упокій,
Я кохав і тебе, як зірчанку,
Повивав пелюшками
Життєздібності ранком.
Бачу розпач і плач дерев,
Коли росник до тебе підходить,
Та даремно, вже сонце
Цілину на інакші горо?ди.
Не розчеше чорний
Борона мойого натхнення,
Не піду я блукать по
І ловити струмки-теревені.
Ох ти, сонце, блискучий кране,
І у нас верещить у заводі,
Тільки має чорний
І по-іншому котить.
Так співай же, сурмо, в цех
Я із жовтоблакиття перший,
Уловись, синєблузе лице,
У мою журавлиную вершу.
