Поема про вітрини
Скляні очі кам’яниць,над ними чола балконів,рійний, стрійний танецьсвітла красок, тонів.
О місто, місто, місто –гігантний заліза та бетону тин.
О місто, місто, місто –задимлене в неба блакить алмазними зіницями вітрин.
Очі скляні кам’яниць,над ними шильди, фасади,мінливий реклам танецьпестить трійлом принади.
О місто, місто, місто –гігантний заліза та бетону тин.
О місто, місто, місто,розбавлене рельєфами вітрин.
Отак глядіти в ваші прозорі шиби.
О прямовисні озера закляті:чи се плюскотять срібні риби,з місячного сяйва натяті?... . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
Так добре глядіти в ваші безплямні шиби.
О скорбе, перерізана площиною вітрини,в дощі рефлексів розцвіли казок гриби,шоколадові дрібні мелюзини…. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
По тисячкрать пристрасні очіводять по вас трус,та ви хіхочетесь рожевимилампами.
По тисячкрать вдаряєте цілункамиспокусмерехтливі, в блиску зливспокусливі плями.
В жоржети, шовки, брокати,крепдешиниубрані цвітів кльомби,вічно всміхнені дерев’яніманекени,квадрати, прямокути, ромбоїди,ромби.
Очі скляні кам’яниць,рельєфи, шильди, фасади,блідий місяць-каганець,ярких ліхтарів громади.
О місто, місто, місто –гігантний заліза та бетону тин.
О місто, місто, місто,
Кричи квадратами вітрин.
Кам’яниць скляні очі,сном зашуміли будуари,виллялись темні тіні ночіна сквери, парки, тротуари.
О місто, не треба лякатисьїї конклюзій.
О місто, тебе прощають на добранічвітрини брязком жалюзій
Антонич Богдан-Ігор
Other author posts
Елегія про перстень молодості
Розсунулись, мов карти стіни,угору стеля поплила,і вікна згасли в синій тіні,найближчі речі вкрила мла Так ява стала сном Уже не стеля, лиш глибінь,уже не стіни — далечіньі, наче іскри в тиші сплячій,далекі, недосяжні в мряці,дзвінкі, мі...
Молитва
Навчіть мене, рослини, зросту,буяння, і кипіння, й хмелю Прасловом, наче зерном простим,хай вцілю в суть, мов птаха трелем Навчить мене, рослини, тиші,щоб став сильний, мов дужі ріки,коли до сну їх приколишелуна неземної музики Навч...
Сурми останнього дня
Стоповерхові кам’яниці сплять, немов потомлені звірята,географи малюють зорі крейдою на неба мапі,в рудому сяйві ліхтарів дощу краплини, мов пісок крилатий,і місяць золотим котом лежить у мене на канапі Ржавіють мертві риби у басейнах, вуголь...
Кличу
Ці слова схвильовані,ці слова неспокійні, грізні Їддю часу опльовані,наче коні бичованібатогами, злітають пісні Це тобі я складаю дань слів,динаміко суворих днів Хоч в саду понад сливоюромантичної пташки нема,мов добою щасливою,своє...