Стоповерхові кам’яниці сплять, немов потомлені звірята,географи малюють зорі крейдою на неба мапі,в рудому сяйві ліхтарів дощу краплини, мов пісок крилатий,і місяць золотим котом лежить у мене на канапі.
Ржавіють мертві риби у басейнах, вуголь і троянди чорні,купці й роздягнені дівчата, в’язні в тюрмах і поети.
Оркестра полісменів дме меланхолійно в труби і валторни,коли міщанський бог рахує зорі, душі і монети.
Живуть під містом, наче у казках, кити, дельфіни і тритонив густій і чорній, мов смола, воді, в страшних пивницях сто,примарні папороті, грифи і затоплені комети й дзвони.— О пущо з каменю, коли тебе змете новий потоп?1 травня 1936
