Знову Біблія літа
Сторінки заколосених піль.
Легкий вітер напружує
Гнати леготом золото хвиль.
Все забув: мої смутки і скрути,
Мої грішні, бездушні
Тут, на царині,
Книгою
Розгортаються справжні жнива.
Про святий пророкуючий голос,
Про Месію над морем пшениць,
Тут дзвенить обітницею колос,
Під косою схиляючись ниць.
Можна смерть лише смертю здолати,
Тільки в цім таємниця буття.
І зерно мусить вмерти, щоб
В життєдавчому житі — Життя.
Сонця співом дзвенять гострі коси,
Сонця спів в стиглим золоті нив,
І шумлять під косою покоси,
І в’язальниць доноситься спів.
