Напружений, незломно-гордий,
Залізних імератор строф
Веду ці вірші, як когорти,
В обличчя творчих катастроф.
Позаду — збурений
В похмурих загравах облуд,
Вони ж металом — morіturі
Сурмлять майбутньому салют,
Важкі та мускулясті
Пруживий одбивають ямб
Це дійсности а не
Звучить громовий дифірамб.
Ось — блиском — булаву
Скеровую лише вперед:
Це ще не лет, але вже наступ,
Та він завісу роздере.
Шматками розпадеться морок,
І ти, нащадче мий, збагнеш,
Як крізь тисячолітній
Розгорнеться простір без меж.
Збагнеш оце, чим серце билось,
Яких цей зір нагледів мет,
Чому стилетом був мій
І стилосом бував стилет.
