Чує лицар серед бою,що смертельна рана в грудях,стиснув панцира міцніше,аби кров затамувати.
Бачить з вежі гарна дама,що поблід її коханий,що рукою стиснув груди, –носила до нього джуру.– Пане лицарю, вас просятьзалишити бій кривавийхоч на ту малу часину,поки рану перев’яжуть.
Є у нас м’які завоїі бальзам на рану гойний,там на вежі біла постільвже давно для вас
Любий джуро! щира дякатій, що шле тебе до мене,але я прийти не можуна запросини лагідні.
Якби я хоч на хвилинускинув сей залізний панцир,кров би ринулась потокомі життя мов порвала б.
Бо й такі бувають рани,що нема на них бальзаму,що нема на них завоїв,окрім панцира твердого».– Ох, мій пане, ся відповідьзранить серце ніжній дамі!
Може, має дама панцир,
Хай його міцніше стисне».
Кімполунг,
