Біля межового каменю
В якого дерева мені питати тіні?
Із джерела якого воду пить?
Я в затінях поплямував сумління,а серце, як розпечене,
Ні попуску, ні пільги, ані міри.
Хіба ж мені впоровень білий світ?
І кожен день прожитий, мов офіра,зусилля кожне виганяє
Відміряно ж і часу мені скупо,і радощів, мов крапель на піску.
І дивиться на мене камінь тупо:ну що, мовляв, ти звідав на
Коротке, плинне, тануче, мінливе,ховаєшся у затінок під дах.
Що знаєш ти про сонце і про зливи?
Лежить весь світ у тебе в головах?..
І я торкаюсь каменя —
Цілую, обпікаючи вуста,немовби себе вічністю позначив,на смак узнав, яка ж та самота?!
І в небо крикнув, щоб йому віддячить:— Вода солодка!
Світла темнота!***
Павло Мовчан
Другие работы автора
Жовтень
Зрадив паву пісок ворушкий:буде пух в набивні подушки;буде сон, мов каблучка з руки, —коти-коть, золоті В мене люба — на лівій руці,ходить ніч біля віч по Перемовч, не злякай бубонці,що лежать та й на правій руці Розколовся горіх, я...
“Рійба комарів в надвечірнім промінні”
Рійба комарів в надвечірнім промінніізнов обіцяла днину погожу,і час мовби був віковічним, незміннимі вимагав хіба що продовжень Навіть в канаві синя крижина,пляшка порожня, жовта бляшанкасвідчили вічність життєвого чину,що не обмежувавсь ніч...
“Оце нам на розкіш і луг при лузі вільшина”
Оце нам на розкіш і луг, при лузі вільшина,і голка води, і тепла горошина Оце нам на наше обшир’я зрожевлені яблука сміху,і слово, дароване всім на утіху Джмелі нам куйовдять волосся,ядуху роздмухують, небо дірявлять, як пемзу,бо солоддю...
Бакенщик
Що ж мені свідчать твої зморшки День надійшов і відійшов Дощ розгулявся — чорні стьожкигадючаться з-під підошов Несеш вогонь на щедру річку,виймаєш весла з-під пахвиі воду міриш опівнічну:назустріч спогадам