А ти, пречистая, святая,
Ти, сестро Феба молодая!
Мене ти в пелену
І геть у поле однесла.
І на могилі серед поля,
Як тую волю на роздоллі,
Туманом сивим сповила.
І колихала, і співала,
І чари діяла… І
О чарівниченько моя!
Мені ти всюди помагала,
Мене ти всюди доглядала.
В степу, безлюдному степу,
В далекій неволі,
Ти сіяла, пишалася,
Як квіточка в полі!
Із казарми
Чистою,
Пташечкою
І понадо
Полинула,
Ти,
Мов живущою
Душу окропила.
І я живу, і надо
З своєю божою
Гориш ти, зоренько моя,
Моя порадонько святая!
Моя ти доле молодая!
Не покидай мене.
Вночі,
І вдень, і ввечері, і
Витай зо мною і учи,
Учи неложними
Сказати правду.
Молитву діяти до краю.
А як умру, моя святая!
Моя ти мамо!
Свого ти сина в
І хоть єдиную
В очах безсмертних покажи.[9 лютого 1858,
Нижній Новгород]
