Уламки

в перекладі Марти Анна В сороковом году1. Тоді, як ховають

в перекладі Марти ТарнавськоїMaria Fotografia (Gdy si? mia?o szcz??cie, kt?re si? nie Коли щастя я мала і доторктвого тіла, і землю всю мала,а лишилося тільки фото,то — це мало, це — дуже мало…***

Де несмертельність, виснена у снах,що їй приносив жертву людський ґеній? Не весь помер ти. Житимеш в синах,і внуки понесуть в майбутнє ґени. І дух живий твій на папері книг,де віднайде слова твої читач твій,і, може, пам’ять…

All the king’s horses and all the king’s men couldn’t put Humpty together again. Різьблена, дерев’яна,цвяхована чорною бляшкою,сувенір-люлька— родич привіз з України. П’ятилітній Іванко— внучок мій найстарший…

На столі робочому — Шекспір:тижнів два, як закінчив сонети. Ніч і тиша. Світло і папір. Ніч — найкращий приятель поетів.

Я — земля,сповнена ласк,щедра своїм багатством. Тепло моє — життєдайне. Черпай із нього,мов воду цілющу,мужність, силу, радість життя. Я — земля.

Скінчився гімн. В черзі до мікрофонустоїть промовців терпеливий ряд,і перший з них почав своє вітання. Не знаю, хто він. Що сказав — не тямлю.

Холодний вітер дме від океану,а він — простоволосий, без пальта:сивизни розкуйовджена чуприна,розстебнутий піджак і — наче прапор —краватка вільно лопотить на вітрі. Хто він — цей незнайомий? Чи бостонець? Іміґраційного бюро урядник?