Там ліс шумів і обсипалась хвоя,а нас вітри минали стороною,проходили, сипнувши жменю голок,сталевих голок в спину навздогонок.
І перед нами в дзеркалі рухливімдерева ворушились полохливі:углиб і вбік — на темному зелене —з вільшиною розпукана вербена,і на поверхні кільця ряботіли —в них дощ пронозив голки, наче стріли,і крицею долоні прошивав,коли їх для обіймів розкривав.
І річка, з хрускотом рівняючи суглоби,ковтала голки, і в її утробімішались мішма олово, пісок,дерева, люди, капсули пляшок,бляшанки, леза, блешні, поводкиі хвойні нержавіючі
І наші віддзеркалення щербатідотоді будуть у воді мішати,допоки річку не влатає лід,голки все зшиють, зарубцюють світ.
І зазирнувши в люстро криги бите,помітим раптом власний свій відбиток:чотириока, злякана, дворотавдивлятиметься в нас якась істота;розтягнеться хвилина впізнавання,дворото прошепочеться: — кохання…***
