Ой світе, світоньку, чи ти мені наснився,а чи судився літнім, як бджолі?
Я лугом брів і щедро заросився,на рукаві пилок, як на
І голос супроводжував
Куди ти, чоловіченьку минучий,куди ти йдеш, пошукуєш чого?
Куди несеш у рукаві вогонь?
Куди ти йдеш — попереду ж зима,вона ж до кістки все живе пройма,тебе розколе аж до серцевинисталевим лезом гострої
І тріщину повздовжню я відчув,коли у холодку було
Прокинувся, дивлюсь — вогню немає,він п’ятикрило в небо
І плоть моя була, як деревина,і тріщина, мов риска з-під вуглини,ділила гострим болем пополам:ось тут зима, а літо — ген аж
Хотів я риску змити — не змивалась,діливсь від дотикання кожен палець,вода ділилась і земля — навпіл:оце для снігу, а оте — для
І пам’ять, ніби череп, розкололась,і долинав роздвоєний вже голос:— Чого спинився, далі не мандруєш?
Рояться бджоли — ти хіба не чуєш?***
