До товариша

Чи згадали хоч раз ви про мене в тюрмі,

Як про вас я спогадую, хвора?

Як ростинам бракує життя в вогкій тьмі,

Так обом нам бракує простора.

Темна доля забрала життя мого рай.

Вам його темна сила забрала.

Через весь поневолений рідний ваш

Наче зла хуртовина заграла.

Ох, тепера мене у недолі

Не один добрий друг

Не годиться журитись в пригоді такій,

Адже іншим ще гірше

Та які се слова і даремні, й нудні,

Хоч порадники щирі й охочі.

Якби знали сі люди, які то

Дні без сонця, без місяця ночі!

Та не знають вони, що приваблює

Навіть сніжная буря зимою.

Що нас так порива у безрадісний

Навіть гомін дощу за тюрмою.

Та ще гірше, ніж болі й неволя тісна,

Ся єдиная думка вбиває,

Ся розвага людська і ганебна, й

Адже іншим ще гірше

Якби знать, що останні на світі

Нам уквітчають чола криваві,

Хай би ранили гостро і люто вони,

Ми б стояли, як владарі, в славі.

В тім і жаль, що, хоч би ми черпати

Непомірними чашами горе,

Скільки б ми таких кубків гірких не

Ще зостанеться цілеє море.

В тім і лихо, що, скільки б вінків не

Для робітників діла і слова,

Скільки б терну на тії вінки не стяли,

Ще зостанеться ціла діброва.