Ось вони йдуть.
Корогва у них має,наче вогонь.
Наче дим наступає,сива юрба.
Сунуть лави тісні,чутно – співають «про волю
Смело, друзья!» Але пісня
Смело, друзья!» Мов на смерть проводжає.
Страшно, який безнадійний той снів,хто ж би під нього боротися вмів?
Ні, не про волю сей спів!
Про неволюплаче, й голосить, і тужить до болюголос сумний, не вважа на слова,плач погребовий слова
Смело, друзья!» Се в тюрму чи на стратухоче додати одваги брат брату?
Плаче беззбройний над братом-борцем так,наче в землю ховає живцем.
Ох, коли іншої пісні не знаєш,краще мовчи: се ж ти духа вгашаєш.
Чи панахиди вже править порав час, коли воля під прапор збира!
Знаю сей спів! він неначе отрута,спів сей створила в кайдани закутабідна душа.
Ще-бо змалку труїввсіх нас, уроджених в північ, сей слів.
Вроджені в злу розпачливу хвилину,йшли ми в життя в передсвітню годину,чули ми спів сей у кожній порі,він нам казав: не діждеш до зорі!
Що вам до того, ви, вроджені зрання?
Личить співати вам пісню коханняволі своїй, молодів та буйній,рано співать панахиди по ній.
Хай процвіта ваша воля, як рута!
Нащо здалась вам та пісня-отрута?
Вже досхочу зажили її ми,ви ж собі пісню створіте сами.
Пісню нову, щоб сіяла, як промінь,щоб гомоніла й буяла, як пломінь,так, щоб червона ясна корогваз піснею вкупі творила дива!
