Ти не мій! розлучив нас далекий твій край,
І вродлива чужинка забрала!
Ти там, може, знайшов незаказаний рай,
Я ж без тебе, мов квітка, зів’яла.
І зостались мені лиш пісні та
Ті пісні наші бранці зложили,
Прислухаючись, як край
Вавілонськії верби шуміли.
Ті пісні не співались, у дні
Арфи висіли смутно на
І гойдались, неначе журились, сумні,
По веселих утрачених літах.
На мовчазних устах не лунав тихий спів,
Він на крилах думок у пустиню,
У зруйноване божеє місто
І оплакував рідну
Ти в руїнах тепера, єдиний наш храм,
Вороги найсвятіше сплямили,
На твоїм олтарі неправдивим
Чужоземці вогонь запалили.
Всі пророки твої від тебе відреклись,
І левітів немає з тобою.
Хто погляне на стіни, величні колись,
Покиває, сумний, головою.
Ти не наш, але вірними будуть
На чужині ізраїльські люди,
Що господь сам обрав за святиню собі,
Те довіку святинею
Милий мій! ти для мене зруйнований храм,
Чи я зрадити маю
Через те, що віддана вона
І чужій, неправдивій богині?
