Чи то на те божа воля?
Чи такая її доля?
Росла в наймах, виростала,
З сиротою покохалась.
Неборак як голуб з нею,
З безталанною своєю,
Од зіроньки до
Сидять собі у вдівоньки.
Сидять собі, розмовляють,
Пречистої дожидають.
Дождалися… З
По всій славній
Заревли великі дзвони,
Щоб сідлали хлопці коні,
Щоб мечі-шаблі
Та збирались на веселля,
На веселе погуляння,
На кроваве залицяння.
У неділеньку та
Сурми-труби вигравали.
В поход, у дорогу славні
До схід сонечка рушали.
Випроводжала вдова свого сина,
Ту єдиную дитину.
Випроводжала сестра свого брата.
А сірому
Випроводжала: коня
До зірниці із криниці,
Виносила збрую — шаблю
І рушницю-гаківницю.
Випроводжала три поля, три милі,
Прощалася при долині.
Дарувала шиту шовками хустину,
Щоб згадував на чужині.
Ой хустино, хустиночко!
Мережана, шита.
Тілько й слави козацької
Сіделечко вкрити.
Вернулася, журилася,
На шлях битий дивилася.
Квітчалася, прибиралась,
Що день божий сподівалась.
А в неділеньку
Виглядати на могилу.
Мина літо, мина й друге,
А на третє
Преславнії
В свою Україну.
Іде військо, іде й друге,
А за третім стиха
Не дивися,
Везуть тобі лихо.
Везуть труну мальовану,
Китайкою криту.
А за нею з
Іде в чорній
Сам полковник компанійський,
Характерник з Січі.
За ним ідуть
Та плачуть ідучи.
Несуть пани
Козацькую збрую:
Литий панцир порубаний,
Шаблю золотую.
Три
І три
А на зброї…
Кров позасихала.
Ведуть коня вороного,
Розбиті
А на йому
Хустиною
Друга половина 1847,
Орська кріпость]
