Лечу кудись орбітою земною.
Люблю й ненавиджу усе
Не я пишу, а Слово пише мною
Воно вже вкрай заїздило мене.
Не інший хтось — мене загнало
Сюди, де дротом заткана нора.
Благаю, всемогутній душолове,
Пусти мене на волю
Вже пора!
Я звершив Боже і людське
І вже чогось нового не
Із того, що майбутні
Як вирок покладуть на цю межу.
Я ще не долюбив жіночі
І не дослухав пісню у гаю.
А десь ростуть без дідуся онуки
Впусти їх,
Боже, в бороду мою.
Я все сказав, нітрохи не збрехавши.
Як я тебе ненавиджу, тюрма!
Пусти мене — і я піду, як завше,
Туди, де для
Межі
Та йдуть роки.
І серед ночі
Мене хтось будить поштовхом у бік.
На кого верхи сіло віще Слово
Той, далебі,
Пропащий чоловік.
