Благання

Лечу кудись орбітою земною.

Люблю й ненавиджу усе

Не я пишу, а Слово пише мною

Воно вже вкрай заїздило мене.

Не інший хтось — мене загнало

Сюди, де дротом заткана нора.

Благаю, всемогутній душолове,

Пусти мене на волю

Вже пора!

Я звершив Боже і людське

І вже чогось нового не

Із того, що майбутні

Як вирок покладуть на цю межу.

Я ще не долюбив жіночі

І не дослухав пісню у гаю.

А десь ростуть без дідуся онуки

Впусти їх,

Боже, в бороду мою.

Я все сказав, нітрохи не збрехавши.

Як я тебе ненавиджу, тюрма!

Пусти мене — і я піду, як завше,

Туди, де для

Межі

Та йдуть роки.

І серед ночі

Мене хтось будить поштовхом у бік.

На кого верхи сіло віще Слово

Той, далебі,

Пропащий чоловік.