Хліб тридцять третього
Жила Вкраїна.
Плакала, стогнала.
Проте я твердо свідчити берусь:
За всі віки безхліб’ям не
Нікого в землю
Русь.
Від тих часів, коли з’явилось рало,
Голодних мук не відало село.
Хай неврожай — та люди не вмирали:
З двадцятим віком лихо це прийшло.
Ми ледь живі верталися зі школи
Де кропиви іще з десяток діб.
Хоч шахтарі не мерли, та
Я не забуду той нелюдський хліб.
Ні з’їсти, ні відмовитись не владний,
Я знав: з корою товчене
Він повернувсь до мене в
Той хліб, що вельми схожий на багно.
Але чи думав я посеред бою,
Коли з махрою чорні крихти гріб:
Десь років через сорок із
Я знов зустрінуся, блокадний хліб?..
Ні, люди, я розказую не байку
Це наша несьогоднішня біда:
Серед лісів мордовських маю пайку,
З якої тридцять третій прогляда.
Вона, мов глина, облипає руки
Те ж саме лихо, що й давно
Молюсь тихенько, щоб мої
До гливтяків таких не дожились.
Руденко Микола
Other author posts
Найважча робота
Натомлена душе моя, не дрімай Нікому не дай тебе душе, приспати Струмочок життя не до прірви
Ойкумена
Цар помирав не від років та ран: Він відкидав тягар життя земного Бо світ завоювавши, ні на Не став багатший на знання про нього
Гадюка
Я зустрів її, слизьку потвору, Між конвалій в росяній траві Поміж сосен, що дивились вгору, Де висіли тучі грозові
“Я поволі утверджуюсь в істині”
Я поволі утверджуюсь в істині: Грає нами чиясь рука Знову хтось переплутує Із майстерністю павука