Вічна основа
З циклу
Ти вишита була на
Коли ж угору руки підіймала,тріщала заполоч — махала ти мені,а я був тінню — рухавсь по стіні,поволі наближався до
Та застережливий, розпачливий твій рухрвав полотно — утворювалась дірка,тріщав і зір, і розповзався слух,і рвалася стіна, немов
І ніби інший вимір відкривавсь,де ми були не тінями, а світлом,де обрій звужувавсь, стискавсьдо крапки час,збігалися до дня
І моє «я» ввіходило в батьків,у пращурів, у родові галуззя,і спільна кров з усіх-усіх родівущільнювалась в жар
І той, в кому стискалась кров людська,
Адамом був, що повернувсь з вигнання,і до Едему білий світ стискавсь,де ждала всіх самотність раювання…— О ні!
О ні! — Без тебе — це не рай!
Ребро щемить, пручається свідомість!
Вже світла налилося через крайі стало видно сирову основу.
І гостра голка нурилась в ткання,мене колола, вишивала швидкотебе на полотні нового дня,де кров’ю налилася кожна нитка.***
Павло Мовчан
Other author posts
Спокуса
Чи йде тобі із рук та круглість первородна,що чиста помислом освяченого лона,де квітнуть квітові до осені глибокоїі гускнуть медові, настоянім на спокої Гарячі яблука — зсередини — від спіллячервоно сплакали у сутінне замшілля,та їх ізнов чом...
Вирій
Замкнувши простір в чистому обличчі,ти піднесешся на вершок величчя:попереду на ширину зітханнятриває густокриле кружеляння То — лебеді Чи, може, падолист Предтечі холоду — ворони — піднялисьна висоту, на ту, де звук холоне,хоча піс...
Над вогнем
Намалював вогню обличчяі викричав його слова;здиміли кучері смерічні,коли схилилась голова Схрестивши ноги по-татарськи,вловивши тайність чаклувань,розв’язую вузли питань,що ніч скорочують скотарську Вогонь сидить супроти менена віддалі ...
Через товщу простору та часу
Далекий поклик зваби та жаги,журо моя, далекосте співуча:вже вийшов голос мій за берегиі обрій перевищив, наче кручу О невимовносте, нетанність крижана,вже крізь яку і зелень проступила Та в поклику ні берегів, ні дна,і зглибити його, як...