Хліб тридцять третього

Жила Вкраїна.

Плакала, стогнала.

Проте я твердо свідчити берусь:

За всі віки безхліб’ям не

Нікого в землю

Русь.

Від тих часів, коли з’явилось рало,

Голодних мук не відало село.

Хай неврожай — та люди не вмирали:

З двадцятим віком лихо це прийшло.

Ми ледь живі верталися зі школи

Де кропиви іще з десяток діб.

Хоч шахтарі не мерли, та

Я не забуду той нелюдський хліб.

Ні з’їсти, ні відмовитись не владний,

Я знав: з корою товчене

Він повернувсь до мене в

Той хліб, що вельми схожий на багно.

Але чи думав я посеред бою,

Коли з махрою чорні крихти гріб:

Десь років через сорок із

Я знов зустрінуся, блокадний хліб?..

Ні, люди, я розказую не байку

Це наша несьогоднішня біда:

Серед лісів мордовських маю пайку,

З якої тридцять третій прогляда.

Вона, мов глина, облипає руки

Те ж саме лихо, що й давно

Молюсь тихенько, щоб мої

До гливтяків таких не дожились.