Не додому вночі
З куминої
І не спати лягаючи,
Згадай мене, брате .
А як прийде нудьга в
Та й на ніч засяде,
Отойді мене, мій друже,
Зови на пораду.
Отойді згадай в пустині,
Далеко над морем,
Свого друга веселого,
Як він горе боре.
Як він, свої думи
І серце
Заховавши, ходить собі,
Та молиться богу,
Та згадує
І тебе, мій друже;
Та іноді й пожуриться
Звичайне, не дуже,
А так тілько.
Надворі, бач,
Наступає
Тяжко його, друже-брате,
Самому
У пустині.
Завтра
Заревуть
В Україні; завтра
До церкви
Підуть люде… Завтра ж
Завиє
Звір в пустині і
Ураган холодний.
І занесе піском,
Курінь — мою хату.
Отак мені
Свято зустрічати!
Що ж діяти?
На те й лихо,
Щоб з тим лихом битись.
А ти, друже мій єдиний,
Як маєш журитись,
Прочитай оцю
І знай, що на
Тілько й тяжко, що в
У неволі жити;
Та й там живуть, хоч погано,
Що ж діяти маю?
Треба б вмерти.
Так надія,
Брате, не вмирає.1848, декабря 24,
Косарал
