У Івася немає тата.
Не питайте тільки чому.
Лиш від матері ласку
Довелося хлопчині цьому.
Він росте, як і інші діти,
І вистрибує, як усі.
Любить босим
По ранковій колючий росі.
Любить квіти на луках рвати,
Майструвати лука в лозі,
По городу галопом
На обуреній, гнівній козі.
Але в грудях жаринка стука,
Є завітне в Івася одно
Хоче він, щоб узяв за
І повів його тато в кіно.
Ну, нехай би смикнув за вухо,
Хай нагримав би раз чи два,
Все одно він би тата
І ловив би його
Раз Івась на толоці грався,
Раптом глянув — сусіда йде.— Ти пустуєш тута, — озвався,
А тебе дома батько
Біг Івасик, немов на свято,
І вибрикував, як лоша,
І, напевне, була у
Пелюсткова його душа.
На порозі закляк винувати,
Але в хаті — мама сама.— Дядько кажуть, приїхав тато,
Тільки чому ж його нема?..
Раптом стало Івасю стидно,
Раптом хлопець увесь поблід
Догадався, чому
Захихикав сусіда вслід.
Він допізна сидів у коноплях,
Мов уперше вступив у гидь,
З оченят, від плачу промоклих,
Рукавом витирав блакить.
А вночі шугнув через грядку,
Де сусідів паркан стирчав,
Вибив шибку одну з
І додому спати
Бо ж немає тим іншої кари,
Хто дотепи свої в
Заганяє бездумно в рани,
У болючі рани чужі…
