Пильнуй всякчасно браму вуст,бо слух піщаний слів неситий.
Кричить Мамай, стікає вус,брова ламається сердито…— Кривоязикі брехуни!
Гонителі свого сумління!
Ви пасерби, а не сини,мандрівні безтілесні тіні!
Щодня зрікаєтесь себе,життя втрачаючи щомиті,лиш блеєте, як вівці: бе-е-е…уткнувшись мордами в корита.
Я боронив вас… На гакахвисів в Стамбулі та у Кафі,ви ж продали все з молотка,слугуючи слухняно
Гей, коню, конику, чомути змалився, усох, як сливка?
Та я тебе хоч й перейму,не втримаю — коротка
Обрамлять простір, відітнутьвід вас, від часу рамки-рейки, —яка ж моя коротка путь,не бренька кобза вже
Присохли струни, тріснув лак,і порохом припав
Мовчить мальований козак,снується тріщин візерунок.
Все глибше входить він в стіну,все менше отвір прямокутний,слова втяглися вглибину,повітря — голосу не чути,а тільки: … Ну-у-у…***
