Болить

На відстані все неподільне і

Золотоноша-хмара точить мед.

Вже стало склом окапинясте листяі порохом сльозиться пташки лет.

На відстані село площиниться поволі,і клопоти його тобі давно чужі,як гребінець, який ти загубив у полі:прожитий день давно по денце спорожнів.

У сонячне дупло рій золотий

На відстані ти сам ніби приснивсь

Лиш обізвався стовп до тебе мідним басомі тонко сколихнувсь, мов павутинка,

О Боже мій, скажи, ну як тебе не кликать?

Я тону уві сні?

Мене гарячка тлить?

Який здрібнілий світ, а я такий великий!

На відстані душі безглуздо далі жить!

І що мені до мук, які давно минули?

Я ж з голоду не пух, карали не мене,і не мої кістки розщеплювали кулі,і глибша забуття, і відстань з кожним днемвсе більша…розповзлись колись смертельні

Там телеграфний стовп, тут — павутини нить.

На відстані душа.

Нестерпні ж в т і л і муки,на відстані мій крик:

Болить!

Болить!

Болить»***