1 min read
Слушать(AI)Край плеса
Темні пасмуги вітру рябили рікуі до берега йшли — очерет хилитався,і ритмічно, як подих, на рівнім піскуі твій час, і ти сам
Одночасно він ймення чиєсь розсипаві піску нагортав у бляшанку.
А на тебе дивилася річка сліпа,ніби чула твою лихоманку.
Прохолонув і світ, і підсинена кров,і двобічно листки очерету гострились,щоб розтяти повітря й добути ізновте тепло, що і кров, і ріку червонило.
Відшаровувавсь день від очей, мов лупіж,а за ним, наче стовбур, світилась
І здригнувсь, бо діткнувсь очеретяний ніждо очей — спалахнула краплина.***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Comments
You need to be signed in to write comments
Other author posts
Перед світанком
День схлянув, як і не було:у вікна вдосталь натекловажкої сутіні та тиші І світла кругле помелопід ліхтарем вітрець колише Гостріша гавкіт у селі,а людський голос пучнявіє,і м’ятним духом від землілегенько понад шляхом віє Все водно...
Грамота
За мене й окрім мене,в мені та поза мноюхтось рішення приймав, відверто нотувавто тінню по стіні, то по мені стіною,то розчином вапна, то фарбою густою, —новіла на губах обручка Досвідчений мій зір ошуканий був зновузеленкою листків, яскравіс...
Степ
Широкий шлях На ньому садить вихорнавприсядки курного гопака Душа самоосвітлюється тихо,а лихо йде позаду Степ розмикає замкнуте обличчя,і губи половиняться, мов
Вихід “Твій подих пронозить мене”
Твій подих пронозить мене, наче воду у склянці, —хитається розум, вдихаються сльози в нестямці Яка коловерть — колування зелини дрібної, —невипита смерть нахолола в напої Життя недожите — пиття недопите з тобою Журбою розведена раді...
