В подорожню вічність, куди думка лине,але назад ніколи не верта,перетікають тільки порожниниі зостається праху
Горщок розсипавсь, та ідея формивисить в повітрі, виповнена вщертьбезвічним змістом… і кругліють жорна,готові розмолоти час на смерть.
Каганчик з гільзи, полотняна торбаі ложка захалявна, погрібна,щоб коливо по смертних плюндрах
Та нижче всього зависа
Висять ідеї, аби стати збіжжям,щоб втілитись життям в речовину,але гуляють протяги навстіжні,підносять прах земний в
І вихорів стовпи, і хмари чорніз плодючих нив, з розораних ґрунтівперетікають у небесні форми,та тільки прах людський осиротів:кружляє в небі — душу не знаходить,що розчинилась в світі, наче
І в муках родових вмира природа,в бездушну форму втілюючи біль.***
