У Києві на
Було колись… і
Не вернеться, що діялось,
Не вернеться сподіване,
Не вернеться… А я, брате,
Таки буду сподіватись,
Таки буду виглядати,
Жалю серцю завдавати.
У Києві на
Братерськая наша
Без холопа і без
Сама собі у
Розвернулася весела,
Оксамитом шляхи стеле,
А єдвабном
І нікому не звертає.
У Києві на
Козаки гуляють.
Як ту воду,
Вино розливають.
Льохи, шинки з шинкарками,
З винами,
Закупили
Та й тнуть коряками!
А музика реве, грає,
Людей звеселяє.
А із Братства те
Мовчки виглядає.
Нема голій школі волі,
А то б
Кого ж то там з
Люде обступили?
В червоних штанях
Матнею улицю мете,
Іде козак.
Ох, літа! літа!
Що ви творите?» На
Старий ударив в закаблуки,
Аж встала курява!
Отак!
Та ще й приспівує
По дорозі рак, рак,
Нехай буде так, так.
Якби-таки
Посіяти мак, мак.
Дам лиха закаблукам,
Дам лиха закаблам,
Останеться й передам.
А вже ж тії
Набралися лиха й муки!
Дам лиха закаблукам,
Дам лиха закаблам,
Останеться й
Аж до Межигорського
Потанцював сивий.
А за ним і товариство,
І ввесь святий Київ.
Дотанцював аж до брами,
Крикнув:
Пугу! пугу!
Привітайте, святі ченці,
Товариша з
Свята брама одчинилась,
Козака впустили,
І знов брама зачинилась,
Навік
Козакові.
Хто ж сей
Попрощався з світом?
Семен Палій, запорожець,
Лихом не добитий.
Ой високо сонце сходить,
Низенько заходить.
В довгій рясі по
Старий чернець ходить.
Іде чернець у
На Київ дивитись,
Та посидіть на пригорі,
Та хоч пожуритись.
Іде чернець
У яр воду
Та згадує, як то
Було жити в світі.
Іде чернець у
Меж стіни
Та згадує літа свої,
Літа молодії.
Бере письмо святе в руки,
Голосно
А думкою чернець
Далеко літає.
І тихнуть божії слова,
І в келії, неначе в Січі,
Братерство славне ожива.
А сивий гетьман, мов сова,
Ченцеві зазирає в вічі.
Музика, танці і Бердичів.
Кайдани брязкають… Москва.
Бори, сніги і
І покотились із
На рясу сльози… Бий поклони!
І плоть старечу усмиряй.
Святе писаніє читай,
Читай, читай та слухай дзвона,
А серцеві не потурай.
Воно тебе в Сибір водило,
Воно тебе весь вік дурило.
Приспи ж його і
Свою Борзну і Фастовщину,
Загине все, ти сам загинеш.
І не згадають, щоб ти
І старець тяжко заридав,
Читать писаніє покинув,
Ходив по келії, ходив,
А потім сів і
Для чого я на світ родився,
Свою Україну
До утрені завив з
Великий дзвін.
Чернець мій встав,
Надів клобук, взяв патерицю,
Перехрестився, чотки
І за Україну
Старий чернець
Друга половина 1847,
Орська кріпость]
