Одна — на стільки літ!
Один, та я не
Зав’язується світ —і ні кінця, ні краюпротяжності його,і вузол цей єдиний,єдиний в нас глагол —єднальний, серцевинний.
І в судний день скажуйого я перед Богом,виштовхуючи ржуіз горла храмового.
Пощо мені кривитьдушею та словами,якщо урвалась нить,ізсукана губами.
Розкручуй навпакиту жилу конопляну,і на свої клубкизмотай судьбу
Там стільки вже кінціві вузол на вузлові.
А нитка у руцісучеться й рветься
І слово, ні, слівце,як горобець зі стріхи,випурхує з кінцемобірваного сміху…***
