Простір
І поле перейшов,
переступив зелину,
у рукаві приніс
довірливу хмарину
і видихнув з грудей
дванадцять перепелів
та й запитав людей:
— Чого ж ви невеселі?
Я з чотирьох сторін
до вас йшов одночасно,
слова підвів з колін,
щоб пам'ять не погасла.
А ви… хоч би тихцем,
знеобачки… зумисне
роз'ясненим лицем
відбили світлість мислі.
Так ні… В очах — димок,
в руках — чи трут, чи вата,
щоб тріщини думок
щільніше конопатить.
Та ж слухайте! В устах
у кожного по пташці,
і кожна пам'ята
пісні наші прекрасні…
Чому ж вам німо скрізь?
Луна чужа вам мова.
У краплях моїх сліз
здрібніли ви, панове!
Не знаєте, що слід
від слова — ой глибокий!
Лунай же на весь світ,
на всі чотири боки.
Павло Мовчан
Другие работы автора
Втеча
Бралось за північ Вулиця спала Листя, розтерте на порох, куріло Світло в вітрині хололо, мов смалець,глянув — наозирці шибка летіла
Листопад триптих
1 Ще червінь вітром не розмита,і дійсне в обрисах лежить,і золота галузка житаблагословля біжучу мить Зійшовши з самого вершечкастрімкого дерева униз,гулкого простору кілечколягло на соняховий спис Та що тобі до того сину,чи ж менше...
Дубовий листок на снігу
Залатано пам’ять, мов драну сорочку,сніги зарівняли всі дати-рубці,і, ніби люстерко, торішній листочокти міцно затис у своїм кулаці А в ньому окрайчик весни віддзеркаливсь,осколок води та небесна блакить,і скрапують з шиї вишневі коралі,а пор...
І не оскаржив біль
О-о-о-о-й Стирчить, наче сучок, в повітрі вигук гострий;знеобачки наткнувсь та й розпанахав Навіялось снігів, натік дощами простір,у горлі мови жар задмуханий потух І вивіялось все, все видмухалось — протяг