Відволого, сизо, білопідступавсь похмурий ліс,і стирчали в полі стріли,ніби смерть гуляла
Та на цій сталевій нивіуцілілі реп’яхипідіймалися щасливобадилиняччям сухим.
Але вище них звеласягордоросла бугила —у якому вона часікоронована була?
Обминули коси, стріли,посуш, пошесть
Й ми з тобою уціліли —в горлі зірвана
Уціліли ми з тобою,як трава при
Задля чого стільки болю?
Чорна тінь і білий прах?
Дні високі, дні жорстокі,і — ламкі з тобою — мизупинились — ані кроку —посередині
Зупинились, уціліли,заворожені, — в
Кружеляє в полі білімдовкіл нас відвільгла
Задля чого мертві чати,
Задля чого днів запас?
Бугило, реп’яше-брате!
Тут є час, немає ж нас…***
