Випадковий сонет

Я – випадок.

Я із закону

І впав у винятковість, як у сон.

Але не любить винятків закон.

Хоча – хіба це вибрик? виклик? випад?

І все ж я, випаденець, під

Сиджу собі, некондиційний виплід,

Складаю іспит на циганський

Колись би вже….. корова язиком).

Бо що як всі захочуть випадати?

Хто зможе випадущім раду дати?

Ніхто.

Ніде.

Ніколи.

Далебі!

Невесело величині

У світі строгих регул і законів.

І все ж я – випадок.

Сам по собі.