Погляд крізь магічний кристал

Чаклун безвухий та облуднийкрізь камінь пильно прозирав,і бачив жовтий степ безлюдний,сухий курай, щетини трав.

Серпи іржаві, роги смерті,квадрати, кола та хрести,і б’є пісок з джерел роздертих,яскраво б’є до

Там Шамбала… пустеля

Безвічна вічність там десь,

Жарина, жевріюча в лобі,веде його в кристал, як в храм.

І бачить він чотири раси,

Єноха мову чує він,що неземним лунає гласомз колишніх єрихонських

І бачить він першолюдинуще безтілесну, світляну,безпам’ятну і безпричинну,всезрячо-знаючу,

Витягував кристал чаклунськийпрасвітла прожилки з очей,що кров’ю вже давно загусклив тілесній глибині

З глибин свідомості та зоруз єства висотувався час;кривавився кристал прозорийі, мов жарина,

А в очі входила досвітняімла студеним промінцем;ставав кінцем початок світу,першопочаток же — кінцем…***