Спраглі очі відкривають день.
Зелений простір і вервечка птахів,а попереду білий метелик стелі.
Брате!
Сьогоднішній вітер приніс пам’ять про тебе —з якого поля?
Водить мати по грядці скруху:щось не сходить пісок вже тридцяту
Золотий молочайгріє стежку далеку,спучнявіла вода у відрі по вінця —а тебе немає!
Лиш побрижена шибкацідить світло, як сито,пересохла мостина — для крику твойого —зойкне, ох і зойкне під чужою стопою.
І треба ступать мені вдвічі твердіше,вдвічі міцніше в’язати вузли,двічі шляхи переходить — за тебе і себе.
Двічі мужнішим, брате!***
