Чорна-чорна та глибока ніч
Є такі тут погляди жіночі)
Вітер мчить шалено із півночі,
Мов тікає від погоні пріч.
Розігрівся щось вітрець мій рідний,
Став палкий, неначе той Хамсін,
Запальний, рвачкий Сахари син,
Чи давно ж покинув край мій бідний?
Там він по конаючих
Волочив важкі та вогкі шати,
Забирався холодом до
І стогнав, мов пугач по лугах.
Чи його коханням
Раптом ця пустиня золота,
Що над нею він огнем літа,
Мов його й не північ породила?
Він влетів до мене у вікно,
Наче приском в темну хату
Тим дзвінким піском… і геть полинув!
Що ж, лети, про мене все одно.
Ти чужий тут став у сій країні,
Не приніс для мене ні
Здалека, з моєї сторони,
Тільки спів кохання для пустині.
