Поет(сидить за столом, крутить в руках перо над білим аркушем паперу; крутить довго, але папір все зостається білим.
Ой музо-чарівнице,ти, вірна помічнице,прилинь до мене з неба!
Муза(прилітає невидимкою з невідомого краю, але, здається, не з неба.
По голосу чутно, що вона «не в
Чого тобі ще треба?
Ох люба, не
Як так, то прощавай!
Поет(почуває, що муза хоче зникнути, і хапається затримати
Спитай, чого не требанещасним слугам Феба!
От працювати мушу,щоб підживити душу,на вбраннячко дружині,на забавки дитині,собі ж хоч би на
Муза(з понурим
Мені ж на що? на гріб?
Не химеруй, кохана,бо мусимо до ранасписати сей папір.
Ти, наче землемір,призначуєш границідля
Тісні тобі границі?
Достанем ще з
Хоче достати ще
Муза(спиняє
Не поспішай, ще час!
Дозволь тебе спитати:
Який «сюжет» у нас?
Поет(не завважає іронії в питанні музи.
Тобі се ліпше
Ах, так?
Се кепська
Безгучно сміється, але поет таки чує той сміх –
Не будь така лукава!
Ні, музо, будь гречненька,дотепна, чепурненька,а про сюжет дарма,не треба нам ярма!
Нам треба лиш настрою,ми очаруем гроювідтінків, барв і слів.
Так всякий би волів!
Нам треба трохи злості,і ніжності, і млості,жорстокості, й любові,і сміху, й сліз, і крові,і святості, й
Гороху і капусти!
А ще чого?
Скажи!
Єдина,
Складає благально руки, муза обертається до нього плечима і скандує собі на пальцях щось без слів, зовсім у невідповідному ритмі.
Поет починає
Та доки ще благати?
Ти мусиш помагати!
Се слово тямиш – «мус»?
До нього рима – «дзус»,нічого я не мушуі пальцем, знай, не рушу.
Не я тобі служу,а ти мій раб, ще й вірний,ти мусиш буть покірнийвсьому, що накажу.
Звелю писати
Поет(роздратовано
Сто літ як вийшли з
Осмілюсь довести –тепер не в моді й ти.
Якби дізнались друзі,що я молюся музі,то був би й сміх і жаль,попав би я в шпиталь,неначе
Прощай.
Тепер ти вільний.
Живи собі по
Поет(з одвагою
Давно б так!.. я в пригодіпоможу й сам собі,не пропаду в
Хапає перо і пише, що тільки на думку спадає, але спадає таки небагато, через те, що, погризши досхочу перо, поет починає гризти олівець.
З тяжкою бідою записує половину потрібного числа аркушів, зітхає ще важче, ніж перед початком
Нехай вже завтра
Чи ще багато –
Лічить
Перечитати б… Страшно
Ну що, як знову «не вдалось»?
Та ні, читати не потрібно,
Воно написано так дрібно,а тут і світло
Все до
Прекраснеубрання справлю їй – муар, –дадуть чималий гонорар.
Се буде свято їй
А тая муза, то химера!
То стародавня байка,
Задумується
Чого се на душі, мов гніт?
Так якось… мов
От, просто перевтома!
Ще й сам собі я заважав,чогось у думці розважавпро речі давнії, забуті,хто зна коли й від кого чуті,і так мене кортілоїм дати душу й тіло.
Але даремна та жага,ніхто ж не дасть мені й шагаза ті немодні
З
Та гарні тії мрії.
Такі хороші та здатні,аж тане серденько в
Нестямився, як узяв до рук перо і став писати на яких попало клаптиках, шпарко, ретельно, у радісним блиском в
Муза(некликана з’являється і ніжно обіймає
Прости! хоч я не в моді!..
Поет(палко стискає
Без тебе житн годі!!!
