Де в сивій млі холодних
Спинився скандінавський
І північний, одвічний
Розлився, як бурхлива течінь,
Де вбогий, темний
Лякливо зустрічав свій вечір,
Тут народився давній
Про дивні, незвичайні речі,
Що саме тут, на цій землі,
Де льодовець лишив чорнозем,
Такий придатний для
На ярину та буйну озим,
Де сонця промені в
Не ставлять опору морозам,
Засвітить сонячні
Людини переможний розум.
Дніпра непереможний
І рев над ребрами
Розхвилював безодню
І віру, працею зогріту,
У поступ і в рухливий
Людей сподіваного світу,
Яких догадливий
Намітив десь у нетрях міфу,
Де чорна ніч і сіра
В краю, що називався Гера,
Де, вбогі на думки й слова,
Тинялися сини Кімера,
Де сонця й променю нема,
За хибним поглядом Гомера,
Там починається нова,
Для всіх людей щаслива ера.
Дніпре!
Ти щодня мілієш,
Ти мілієш день у
І співати вже не
Переможницьких пісень.
Стар єси і старомоден,
Невеселий Бористен,
Щоб збагнуте, вже не годен,
Як потужно ми ростем.
Бористене мілководний!
Чи такі ж то
Костянтин
Чув у давніші часи?
Не таку співав ти славу,
Рокотавши громом вод,
Молодому Святославу,
Що ходив на Цар-город!
Дніпре, русичів Славуто!
Ви, пороги голосні!
Переспівано й
Стародавні вже пісні.
Закричала над
Не навала лютих орд,
То гудків, моторів
Заглушили твій
Котить сонний Дніпровіками зажурені води,аж доки гранітні порогине розгойдають його.
І схаменеться старий,прокинеться, очі підводить:хто ж це такий, що посмівстати мені на шляху?
А!..
Це ж ребра Карпат,відлоги, пороги, забори,що супроти діда старогостали, шикуються вряд.
Скільки вже їх не гризутьмогутні, розбурхані води,щоб гомінкому руслувирівнять, вигладить путь!
Але ще й досі вонипримушують сердитись дідатак само, як було в вікахсивої старовини.
Ми допоможемо тобі,знесилений, стомлений Дніпре!
Вільно покотиш у світхвилі глибінні
Млинами крутити – не важко!
Що таке вбогий млин?
Дніпре!
Ти
Сотні динамомашин!
Луки залляти – не штука!
Дніпре!
Ти
Ясним, сонячним
Ніччю цілий наш край!
Човни гойдати – дурниця!
В них дерев’яні носи.
Через пороги до
Ти кораблі понеси!
Буркать камінням – дрібниця!
Ти сильним напором
Розбуркай на вище і
Наш заробітний народ!
Про давнє шуміти – набридло!
Дніпре!
Ти
Про вільне і славне майбутнє,
Що зараз збудуєм
Прокенезійський Арістей,
Поет, священник і мандрівник,
Чимало розповів
Таких, до жаху неймовірних,
Про неймовірний край оцей,
Якому вже не знайдеш рівних,
Бо з
Арімаспових
Багато до безглуздя дивних.
А що сказав би цей
Про нашу варварську
Країну скітів”, якби
Прийшлося вченому
Побути на оцих степах?
Яку б смішну він скорчив міну?
Тепер чи потяг, чи
Його злякав би до загину.
Тепер на весь оцей простір,
На древню Скітію
Засяє міліоном
Веселих ліхтарів намисто,
Звідсіль розіллє вздовж і
Свою енергію
Людини гордий архітвір
Величне електричне місто.
А
И.
IA
NS, 1927 р.
