Де взяти сил, щоб знову
Посеред неба
І болі Всесвіту всотати,
Й дощем пролитись над ліском?
А
Віддати душу і слова
Хай розсипає попідтинню,
Де мова пращурів
О мово, мово!
Рве
Чиясь муштрована рука.
А ти відновлюй знову й знову
Така вже доля павука.
І зуби стисни в кривді, в горі,
А сльози росами розвій.
І хай тобі позаздрять зорі
Святій упертості твоїй.
Краплини понад шляхом битим
Мов намистини у разку.
Твої слова вродились житом,
Синів зачавши в колоску.
Синівська мова
Мудрішає із кожним
Хай рве основу чорна клешня
Павук у хмару вріс вогнем.,
Сибір
