Лиже полум’я жовте черево,
Важкувато сопе димар,
Галасує від болю дерево,
Піднімаючись димом до хмар.
Бубонять рогачі і кочерги
Щось пригадують з давнини,
І чекають покірно
Засмаглілі горшки й чавуни.
З тітки полум’я сон злизало,
Тітка гладить рукою глек,
Теплий ватяник
На застужений свій поперек.
Біга тітка із кухні в сіни,
З-під повітки заносить дров
З них струмує
Віковічна печаль дібров.
Звично грюкають мляві двері,
Піч гуде і димить і світ
Скільки в пащу цій
Тітка вкинула кращих літ!
Сновигають по зморшках думи,
На щоках танцює вогонь,
Сажа в’їлася чорним
У пелюстки її долонь.
Біля печі вона, мов бранець,
Слугувала під шурх спідниць,
Віддавала дівочий
Чистоті смачних
Менше ми гіркоти нестимем,
Стане ближчою наша мета,
Як не будуть у небо
Підніматись жіночі літа.28.
I.1962
