Пророцтво 17-го року

Гранітні обеліски, як медузи,

Повзли, повзли і вибилися з сил

На цвинтарі розстріляних

Уже немає місця для могил.

Мільярди вір зариті у чорнозем,

Мільярди щасть розвіяні у прах.

Душа горить.

Палає лютий розум.

І ненависть регоче на вітрах.

Коли б усі одурені прозріли,

Коли б усі убиті ожили,

То небо, від прокльонів посіріле,

Напевно б, репнуло від сорому й хули.

Тремтіть, убивці!

Думайте, лакузи!

Життя не наліза на ваш копил.

Ви чуєте?

На цвинтарі

Уже немає місця для могил!

Уже народ — одна суцільна рана,

Уже від крові хижіє земля,

І кожного катюгу і

Уже чекає зсукана петля.

Розтерзані, зацьковані,

Підводяться і йдуть чинити суд,

І їх прокльони, злі й несамовиті,

Впадуть на душі плісняві і ситі,

І загойдають дерева на

Апостолів злочинства і облуд!