І я не я, і ти мені не ти.
Скриплять садів напнуті сухожилля.
Десь грає ніч на скринці самоти.
Десь виє вовк по нотах божевілля.
Бере голодну тугу — як з ножа.
Дзвенять світів обледенілі дзбани.
І виє вовк.
І вулиця чужав замет сміється чорними зубами.
І виє вовк, ночей моїх
Заклацав холод іклами бурульок.
Вповзає вовк і тягне мерзлий хвіст,в сузір’ї Риб вловивши кілька тюльок.
Ти, вовче, сядь.
Ти на порозі ляж.
Ти розкажи свою пригоду вовчу.
А смушки скинь.
Навіщо камуфляж?
Ти краще вий.
А я собі помовчу.
Погрійся тут, моя нічна мано,хоч ми із казки вибули за віком,аж поки ранок в чорне домінозіграє з нами вогниками вікон.аж поки сонце перепалить пругі сплачуть пітьму стріхи
Лежить овеча шкура
І скімлить пес розумний на порозі…
