1 мин
Слушать(AI)Вдовине Повоєнне
Синіє до хати зозулине око,сирітно, незатишно, зболено так,що чашка в руці перехлюпує соком,вростаючи гостро в кулак.
Оце ж бо твій дім, самото-удовице:побілені стіни, долівка німа,крок ступиш — і зяє безодня-криниця,вода невтоленна, шалена зима.
Оце ж бо твій дім — погніздовище суму,де дві горошини до стелі ростуть,де дві намистини — аж болісно здумать —ще й досі на шиї вишнево цвітуть.***
Павло Мовчан
Стихи Павло Мовчана. род. 15 июля 1939, Большая Ольшанка. Советский и украинский общественный деятель, журналист и политик; поэт, переводчик, сц
Комментарии
Вам нужно войти , чтобы оставить комментарий
Другие работы автора
Весна
Щодень тебе перемагаю:ім’я й накреслення твоє,що підкріпилось бростю гаюі однослівним ручаєм І, вочевидь, звитяжства деннізначущі лиш для самовтіх Джмелі літають нестяменні,продіркувавши злеглий сніг Пониклість сходить з рук лінивих...
Ницість
Врешті розжився і маєш всього подостатку:неміч, залисину, латку на тілі на згадку,жменю гвіздків і одну неприбиту мостину,вісім кутків, щоб замкнути пташину Впертий годинник ще крутить свої коліщата,хриплу мостину крок ще печата, —значить, ба...
“Соловейку маленький” З циклу «Золоті ключі»
З циклу Золоті ключі»)— Соловейку маленький,чом твій голос тоненький — А тому, що ніч така,як безодня — глибока Та мій голос без жалю,я співаю, не квилю…— Соловейку, соловій,ніби голка, голос твій,протягнув крізь груди нить,але серц...
Через товщу простору та часу
Далекий поклик зваби та жаги,журо моя, далекосте співуча:вже вийшов голос мій за берегиі обрій перевищив, наче кручу О невимовносте, нетанність крижана,вже крізь яку і зелень проступила Та в поклику ні берегів, ні дна,і зглибити його, як...
