Під прапором мідянолистих буків,де сонце покотилось вогняним тарелем,засмаглі хлопці, мов джмелі на луках,гудуть, і вибухає пил з рудих цегелень.
На бурунах трави, в зеленім диміколишуться корови, мов тяжкі колоди,і зорі в зорі дзвонять понад ними,й шумлять під ними буйно життєтворчі води.
Той струм, що з сонних квітів синім димомпроходить в стиглість ядер, спрагу росту будить,насіння кільчиться, упавши в плідну вогкість.
Мужчини волохаті палять темним окомдівок широкобедрих, смаглих, повногрудих.
Горбатий янгол лісу манить теплим мохом.
Завиті у пергамент неба зодіакиввижаються нам у хрестах щоночі,і мрії наших вір горять стожарним маком.
І з зір загаслих іскри осявають очі,червоні півні синій місяць кличуть —це буревій краси, прапервнів громовиця!
Так родяться релігії й суспільний лад.
Боги й звірня.
Громада до громади.
Епічний вечір починає владу,і синій, вічний стяг лопоче таємниче.
Усоте прославляю буйноту життя!27 жовтня 1935
