Мертві авта
Мов кусні зір розбитих, сплять на цвинтарях машин завмерлі авта,червоне квіття цвілі міряє застиглі в мідь роки й хвилини,і лиш незнане сонячне ядро колишеться, як вічна правда,що теж незнана й теж для нас невловна, наче синій дух бензини.
Буває, що мерців з металу люди, мов шакали, в сні тривожатьі крам своїх жадоб, і спраг, і нужд, мов на базарі, розкладають,і мертві тулуби у синяві ночей стають за грішні ложабездомних любощів кривляк і шлюх, що зорі зла в них чад вливають.
Як ми копаєм кості ящурів під скелями віків забутих,колись копатимуть на цвинтарях міст наших кості металеві.
Дівчата з квіттям без наймення, пальми родять хліб, зелена рутай нові міста із площами з блакиті, де качаються жар-леви.
Та тіні неспокійні, привиди невтишні з-під землі стають,з-під площ, з-під трав.
Метрополю,долонями червоних мурів упокій крилаті душі авт!5 листопада 1935
Антонич Богдан-Ігор
Other author posts
Прошак під церквою
Мохнатий, мохнатий, патлатий,курлапий та клишавий та чеверногийвилукуваті підігнув під себе ногий більмом споглядає на сонячну лату Брудний, космогрудий, від бруду руді підняв груди Беззуба щока, спорохнявіле ясно О, сонце всім світ...
Косовиця
Немов брусок, гострить скінчивши,косар за пояс сонце вклав Аж день розкрився ширше й глибше,як він засукував рукав Слова співучих сіножатейпокошені до строф лягли Вже труд натхненний і крилатийскінчився, й піт з чола зітри
Поема про вітрини
Скляні очі кам’яниць,над ними чола балконів,рійний, стрійний танецьсвітла красок, тонів О місто, місто, місто –гігантний заліза та бетону тин О місто, місто, місто –задимлене в неба блакить алмазними зіницями вітрин Очі скляні кам’я...
Чому
У ванні короп золотистийплюскоче, наче з піни панна,і в куряві рожевих іскоркружляє веретеном ванна Мідниця ранку повна піниіз мила сонця Миють хмари На сім ключів замкнулись сіни,де ти в блакитному пожарі