Олень і рись
Ах, дикий вершник!
Стелить
Нестямний олень по землі.
Вже смерть в кривавому
Зв’язала плоть і дух
А тінь на віття натикалась,
І залишалися сліди від мовчазної
На зміщеній порушній площі.
На прощу скаче шпарко дух
В очах розщеплений,
Осінній день, останній глас.
Рись оленя так загнуздала(від спини аж до ніг),
Що далі нікуди.
Хоч
Продовжився і гон, і
Мій оленю, мій розсохатий,
Летюче дерево журби,
Задля такої
Народжений,
Які ж бо
І пазурі тебе чекають?..
В якій любашності
Приреченість і плоть важка?
О, вічний дух, повстанець вічний!..
Б’є з ніздрів полум’ям терпким,
І смуги смути й
Виводять в небі літаки.
А по землі, по нетрях диких,
Немов сокирою луну,
Жовтогаряче лезо
Воліє болість перетнуть.
То перевтілення в стремління,
То сум, то струм, то каяття,
То з пращі пущене
На сто сторін мого
І вже смарагдові
Летять за ним — таким пожежним,
Лоскочуть ніжно мою
Чотири лапи величезні.***
Павло Мовчан
Other author posts
Безмежжя
Понаджений прихильністю снігів,ошуканий, спонукуватий криком,він відчував себе рівновеликимбезмежності, відбитій в люстрах днів Слід залишав і думав: наповічно,але вода ішла йому навстрічно,змиваючи відмітини й відбитки,і обертала машкару тра...
Біля ставка
Одмучена холодна ніжністьводи в осмерклому ставку Померхлий камінь, мов наріжник,зануривсь в куряву сипку Ой не смути мойого серцясухим знесиленим стеблом Присохлий усміх з губ зітерся,тінь облямовує чоло
Болить
На відстані все неподільне і Золотоноша-хмара точить мед Вже стало склом окапинясте листяі порохом сльозиться пташки лет На відстані село площиниться поволі,і клопоти його тобі давно чужі,як гребінець, який ти загубив у полі:прожити...
Припадаючи до краплі
Обтяжений життям, земною глибиною,я стежу: ген летить угору голос І лійкуватий день сотає наді мноюмерхляве порохно і бджіл пожовклий Угору — вгору, гей У небо глибкуватезасотується все, що віджило свій вік,і камінь відліта, розмокл...