Гайявата

Над лиманом білять синім,

Білять білим над лиманом,

Над лиманом

Світлі вуса опустила.

І лиманський

Щось там робить-виробляє,

Душить гроно винограду

Зимувати цілу зиму.

Дві дитини плачуть в люльці

Тато з мамою сміються.

А під хатою з

Дід із прадідом бухика:

Душать гроно винограду

Зимувати цілу зиму.

Пасе кози над

В сіре вдягнена прабаба.

Баба — та копа

Й відганя бджолу від вуха.

Та і я роблю тут дещо,

Правда, діло несерйозне,

Бо люблю щось недалеке,

Бо своє люблю при собі,

Як любив його і вчора,

Білий побіл над лиманом,

Сірий глід з гніздом сорочим,

Срібне слово павутини!

Телевізор у

Перепліскує долоні,

Біла курка кудкудаче,

І яєчко, мов футболик,

Тепло дивиться з гнізда.

А тим часом над

Почорніло щось і згасло,

Перебігло щось дорогу,

Холодком перейнялось,

І за руку старе

Веде горе молоденьке,

Веде горе попід

Від лиману полинами.

І говорить старе

Молоденькому на вухо:— Ти підеш по нежонатих,

А я піду по сімейних,

Будем з ними

І не будем знати горя.

І говорить мені

Молодесеньке на вухо:— Буду я тобі за жінку,

Ти ж мені за чоловіка.

Привезем гарбу

Та замісим з нею глини.

Лампачу насушим —

На Привозі десь в Одесі.

Та прищепимо до

Молоденьке яблунятко,

А там дівчинка чи

Помалесенько знайдуться.

Кабаків їм напечемо,

З молоком наварим каші,

Баранців із

Напечем на черені,

А на весну

Розчепірить в хаті

Й застрибає по

По калюжі вдвох з собою.

А тим часом старе

Вже по-свому хазяйнує:

Молотком дорогу мостить,

Возить щебінь із кар’єру,

Дітям ґудзик пришиває,

Через яр до школи водить,

Тягне сіті із лиману,

В’ялить глосики з бичками,

Квасить в діжці помідори,

Куфайки несе з крамниці,

Ковбасу і торбу цвяхів,

Ще й горілочки із перцем!

А тим часом над

Чорт зубами тягне хмару,

Другий ззаду підпихає,

Тягнуть хмару на

І над нею виливають.

Та, тікаючи, прабаба

Зі своїми кізьми в скирту

З хлібом синю

На пеньках жує чорненьких!

Засміялись

І на бабу потягнули,

Потягнули та й

В пелену їй чорну

Дай нам, бабо, картоплину,

Бо й тебе залиєм з дідом,

І не буде вам ні бринзи,

Ані грона

Підхопився прадід з дідом

Мокра курка їм під ноги,

А чорти кричать Їм з

Загинайтесь, дідугани,

Та лягайте в домовину,

А там далі видно

Тягне чорт зубами хмару

Тато з мамою сміються,

Другий ззаду підпихає,

Дві дитини плачуть в люлі,

А лиманський

Щось там робить-виробляє,

Душить гроно винограду

Зимувати цілу зиму!

А тим часом над

Наче щось замаячіло,

Щось дорогу перебігло,

Холодком перейнялось,

І за руку старе

Веде щастя молоденьке,

Веде щастя попід

Від лиману полинами.

І говорять старе

Молоденькому на вухо:— Що лишилось нам робити,

Як ми з горем помінялись!

Цей Микола Вінграновський,

Несерйозний чоловік цей,

Душить гроно

І все плутає на світі!1975

0
0
Give Award

Вінграновський Микола

Стихи Вінграновського Миколы. 1936—2004. Советский и украинский писатель-шестидесятник, кинорежиссёр, актёр, сценарист и поэт. Заслуженный деяте…

Other author posts

Comments
You need to be signed in to write comments

Reading today

Рудбекия (Золотые шары)
Цветок поражения
Ryfma
Ryfma is a social app for writers and readers. Publish books, stories, fanfics, poems and get paid for your work. The friendly and free way for fans to support your work for the price of a coffee
© 2024 Ryfma. All rights reserved 12+