Оті кити, запеклі самогубці,
На берег кинулись з яких причин?..
Старий моряк у корабельній
Кректав, оцей готуючи почин:
Схопити тросами й назад у
Хоч одного вернути — хай
І зачепили вченим на догоду
Вже на глибоке витягли сливе.
Та кит, ледь–ледь буксир не потопивши,
Зірвався й повернувся до братів.
Старий моряк, не ївши і не пивши,
Сам із китами згинути хотів.
Рушав до міста.
Повертався
Із болями у глибині грудей.
Йому здалось: він розуміє мову,
Якою кит звертався до людей.
Кит говорив:— Збагніть, я той, чий
Біблійного пророка вам зберіг.
Беріть мої кістки собі в дарунок
Я сам їх кидаю на ваш поріг.
Запам’ятайте цю трагічну
І не глуміться із моїх старань.
Я помираю, щоб сигнал подати:
Ви, люди, вийшли на останню грань.
Онуки, пограбовані дідами,
Не матимуть ні їжі, ні тепла.
Материки, закуті холодами,
Навік поглине крижана
Моряк метався, вибившись із сили
Бо хто ж, крім нього, чув оті слова?..
Китів на жир давно перетопили,
Старий у божевільні дожива.
