Ніч на Івана Купала феєрія

Неначе йду, а ти за мною вслід

Бігом, бігом, спіткнулася, упала!..

А я й не втямлю, чи палає глід,

Чи ватри на узліссях на

Скажи, це ти чи це лише мана?

По вирвах гнізда в’ють потворні круки.

Мене ж і смерть і несмерть обмина,

А ти біжиш, зламавши білі

У хитрих душу вижерла чума.

Душі нема! — кричать.

Нема?! — не треба.

Душі нема?! — а хто ж вона сама

З очищами, мов прірви, проти неба?

Вже ліс горить від спалахів суниць.

Жаринами під ноги ті суниці!

Біжи, біжи!

Не крикну — зупинись,

Бо там тебе, як відьму, спалять ниці.

Нема повернень!

І межі — нема!

Є тільки тьмяний вогник серед ночі.

Грозою розпанахана

Колюччям набивається ув очі.

Кудись пливуть бандури вздовж ріки.

Куди ж бо ви — з єдиною струною?..

І біла тінь коханої

На жовте листя падає за мною.