На чисті дзеркала, на сонячні площиния видихав життя: тремтить крапчаста ртуть,і приском мерехтять червоні крапелини —твої долоні їх ніколи не зітруть.
Бо витнув на роду похмурий карбівничийцю рану — і ввіклав у неї три
Щоб пережити біль, і не зігнуть обличчя,і в тріщинах дзеркал не бачить чорноти,я видихав життя по краплі, похвилинноі пучками зминав стеблини, мов ґноти.
І запеклася кров у жилах в горошини —не видихнуть мені всю на дзеркальний лід;горять, горять вогнем дві сонячні площини,відбивши — глиб у глиб — супротилежний світ.
Та що це?
Гострий сніг перетина зіниці,і не склеплю повік — палають дзеркала,і сухожилля рве тупий осколок криці,який я у війну ввібрав замість тепла.***
