Моїй вічно молодій Бабуні,
Михайлині Чайковській, в її 75-тиліття.
На фотокарточці далекий світ:під капелюхом віденської модиховає ґрацію своєї вродидівчатко, що йому п’ятнадцять літ.
Воно не знає ще доріг життя,що виписані в паспорті у долі:екстаз кохання, іспитів недолі,ні болю, що не має забуття.
Та вже горить в очах ?lan vital,наснага для далекого маршруту,лік на апатію — життя отруту,що роз’їдає, як іржа метал.
Це — щедрого буття простий секрет,це — паливо нестримного горіння,що над кордони, понад поколіннялюдського серця розіпне намет.
Щодень вестиме чарівний рушійу свіжість досвіду, у свіжість думки,і вічну молодість віддасть в дарункуза благородну повноту душі.
Їсть фотокартку ненаситний час,присипав попіл звалища імперій —— в живих очах, не тільки на папері,?lan vital і досі не погас.
Закон життя — безперебійний рух:вся радість в будуванні, не в споруді.
Свою любов, свій труд віддавши людям,плекаєш власний вічно юний дух.1965
